Сусіди любі! Пише вам Олеся.
Ми всі здорові й добре нам ведеся.
Сім місяців оце мовчали ми,
Ах на кінці мандрівки стали ми.
Серед лісів тут живемо в бараці
І маємо страшенно много праці.
Рубаєм дерева на сяжень грубі —
Одно два дні довбем, сусіди любі!
За рік оттак чень буде чистий морг,
То будем сіять. Живемо на борг.
Боргує нам уряд, покіль до свого,
Курузи, бульбу, сіль — і більш нічого.
Не розлучали нас і на п'ять хвиль…
До міста маємо п'ятнадцять миль.
В лісах, під горами… Та ми не ропчем,
Доріг нема, стежки, дасть Біг, протопчем.
Та ви цікаві, як нам до води
Доїхалось, а потім аж сюди.
До Відня їхали спокійно вкупі;
У Відні нас три дні держали в цюпі.[1]
