За мостом круто вигинає лука,
До лісу доповзає, мов гадюка.
А в поїзді вагон другої кляси,
В вагоні через дверці два купе.
Гурток панів. Сміх, жарти, баляндраси…
Тут офіцерське видно портепе,
Мисливський стрій, бальовії прикраси,
Тут гордий жест, зблязовання сліпе,
Короткі фрази, обривки розмови…
Десь на гостину їдуть чи на лови.
А в центрі групи, мов душа компанії,
В візитнім строю молодий панок;
Горять і очі й щоки знай рум‘янії,
І хід його свобідний, мов танок;
Він сипле жарти радощами п'янії,
І ллється голос чистий, мов дзвінок;
Пливе від нього втіха і свобода,
Мов блиск від сонця серед небозвода.
„А я скажу: життя над все на світі,
І дурень той, хто не впивався ним!
Хто радощі літні не ловить в літі,
А літом каламутить втіхи зим.
Вживай, життя лише май на приміті,
З ним грайсь, та вмій не дорожити ним!
Лови момент, цурайсь його привіта!
Будь ненаситний! Evviva la vital“[1]
„І що нам смерть? Прожитого безмірність
Ніяка смерть не в силі нам узять.
І що нам страх, присяги, клятви, вірність?
Все пута лиш, щоб нерв життя зв'язать.
Чхать на авторитет! Плювати на покірність!
В ярмі конвенцій хай осли біжать!
Наш клич — свобода! Наш закон — баніта.
І шлях наш простий… Evviva la vita!“
