Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Лікар (з докором) Ну, ворог! І не стид вам це казати? Євгеній Я визваний. Лікар Інакше ж він не міг, Йому ж ви жінку вивабили з хати І честь його ви подали на сміх. Євгеній Ге, ге, до Єзуїтів це брехати! Девоток 1 цим лякать: „О, Боже, гріх“! В нас новий час і новії закони, І вищі ми над тії забобони! Лікар Мій друже, ні, не в тім ще саме діло. Він благородний… він її любив І досі любить… Що там прогуділо, О віщо він життя своє розбив,— Готов забуть, якби лиш не боліло Одно… коб ти одну йому зробив, Одніську ласку! Любий! Я міркую, Що зробиш ласку цю йому… Євгеній Якую? Лікар Ти ж кинув там її… 1 Денотка—гістерично набожна жінка. 182