Не рвуть квіток співучих, та зривають Із кожнрї ростинки по листку І бережно у кошики складають. І бачучи забаву їх таку, Я мовив: ,‘На що ті листки, дівчата"? На лік, на страву їх рвете яку?“ І мовила одна: „Рвемо для свята. І не на лік, бо для здорових це; І не на страву—сита наша хата. „А хто до уст листок цей занесе І розгризе і сік його скоштуе, У того серце розкішшю стрясе; „У того смілість душу напростує, У того радість очі прояснить, Турботи всі розвіє й пошматує. „Твій сум, твою зневіру хоч на мить Прогонить він; ти станеш, мов дитина. Всю суть свою ти мусиш відмінить. „Всім любий ти, хоч круглий сиротина, І любиш всіх, щасливий в тій любві. Кааф у нас зоветься та ростина“. Пішли. Та йдуть і мовлять інші дві: „А ти не рад листків тих скоштувати І занести їх там, своїй верстві? „Чи все в вас має лютість панувати, Зневага до людства, погорда й їдь?“ ІІ кинувсь я листки ті дивні рвати. Ось вам пучок їх. Нате та гризіть І 244
