XVI Похорон пані А. Г. Так сталось! В труні металевій нині Ота рука проклятая спочила, Що ген то, в добрій чи лихій годині Нас розлучила. Я бачив, як її зашрібували, Вложили в склеп і привалили камінь, Цементом заліпили й прикопали — Значить, і амінь. А ти стояла зблизька у жалобі, Заплакана, хоч сльози ті лиш з ока Текли, чуття ж не зрушило зглибока Те, що в тім гробі. Ще душно, я ж стояв увесь холодний Близь тебе й німо на цей гріб дивився,. Мов хмара з вітром, так в уяві бився Засуд народній; Хто вбив живую душу й перед смертю За вбийство смертну не відтерпів муку, Той по смерті з могили розпростерту Простягне руку. ІІ з твоїх сліз, з лиця твого блідого, З очей, що скрились у важку жалобу, Я хтів дійти, чи та рука померша Простягнесь з гробу?.. 34
