Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/470

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

в пості, самоті, мовчанню слухать голосу душі,— хто порвав зо світом зв'язки, поборов бажання тіла, чує силу і охоту в очі вічности глядіть,— той за дозволом найстарших вибира собі печеру, вибира собі могилу, відки вороття нема. І тоді ридають дзвони, і тоді по всім Афоні тихий шепт іде старечий: „Со святими упокой!“ III На Афоні дзвони дзвонять у неділю по вечірні: починає Прот великий, окликаєсь Ватопед. Далі зойкнув Есфігмену, загудів Ксеропотаму, там Зографу, далі Павлю. розгудівся Іверон. Покотилися по горах ті ридання металеві, окликаєсь кожна скеля, кожний яр і кожний скит. Стихли дзвони, у повітрі довго ще тримтів їх голос,