Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/483

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Серце в старця тріпоталось,— та рука не піднеслась. VII „Цілу ніч гуляв тут вітер, скиглив по щербатих скелях, вило море й кам'янії стіни гризло і товкло. Цілу ніч страшенний холод проникав мене до кости, і немов на Божім суді я тремтів, зубами сік. Я тремтів, у кут ЯСКИНІ заховавшись, і тривога пройняла мене й молитва не ворушилась в душі. І я чув себе безсильним, бідним, хорим, оди юким, мов дитя, сирітка кругла без матусі, без вітця. Бачило£ь, земля завмерла, вимерли всі люди в світі, я один лишивсь останній у страховищах отих. Бачилось, і Бог у небі вмер, один лиш чорний демон тепер паном у вселенній і гуляє і реве. І я був, мов та пилина, згублена з порядку світу, що про неї всім байдуже: Богу й людям і чортам. 198