Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 16. Поезії (1958).djvu/488

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

думка чайкою літає над садками рідних сіл? Пігі! ПігіІ Квіти, трави… Вишні молоком облиті… Верби, мов зелені копи… Дим зі стріх угору в'есь… Соловейко на калині так лящить, аж серцю любо… Діти бігають… Дівчата десь співають у садку… Геть, о геть, далекі гості І Ви внесли мені тривогу в пристань тихого спокою, вир життя в мою труну.“ IX Вечоріє. Тінь довжезна від скелі лягла на море, а там ген легенькі хвилі злотом, пурпуром горять. Із гнізда скельного старець тихо дивиться на море, з хвиль тих злото-пурпурових десь мостить далеко шлях. Шлях мостить у край далекий через їори і долини аж на рідную Вкраїну, а тим шляхом думи шле. Шле сердечне привітання, і любов свою, і тугу, цоі здавалося,-давно вже похоронені були.