„Я твоя. Що захочеш, зо мною чини,
Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.
„По саду тім, де в'ються доріжки круті,
Пів години мене провози на хребті.“
Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат!
Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.
І хламіду він зняв і рачкує піском,
Його очі Аглая закрила платком,
І сидить на хребті й поганяє прутком.
Так заїхали враз аж на площу садка,
Де під тінню дерев край малого ставка
Олександер сидів, його мати й весь двір, —
Срібний сміх там лунав і пісні й бренькіт лір.
А Аглая кричить: „Ну, мій ослику, ну!
Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!“
Аж у круг двораків його дівка пуста
Завела і зіскочила живо з хребта,
І платок із очей поспішилася знять…
Що там сміху було, то й пером не списать.
Аристотель мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:
„Більш ніж меч і вогонь і стріла і коса
Небезпечне оружжя жіноча краса.
„Ані мудрість, наука, ні старші літа
Не дають проти неї міцного щита.
„Це я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець
Може буть проти неї надійний борець.“
