„Для мене, братіку, свій піст зламай!
Снідай зо мною, завтра пость всю днину.
„Я радо, царю, це зроблю, лиш дай
„Мені поруку певну, незрушиму,
Що доживу до завтрішнього дня
І проживу всю днину ту і встигну
Сповнити те, що Богу винен я.“
Зворушили царя слова ті пастухові.
Він мовив: »Справді, не мені рівня
„Той цар і з ним я не стою у змові.
Тобі поруки я не можу дать!
Іди й йому ти вірно встійся в слові!“
Пастух пішов, а цар сів сам снідать.
