У брата царського. Хоч він не чув
Ніякої провини за собою,
Та знав, що царська невідмінна воля.
Всю ніч не спав нещасний, все тремтів,
Ридав, зідхав, робив порядок дома.
А рано у невольницькій одежі,
Присипавши волосся пилом, шнур
На шию зашиливши, він пішов
У царський двір і став перед царем.
„Це що такого?“ — запитав Асока,
Ніби дивуючись. — „Чого ти, брате,
Ідеш в такій невольничій подобі?“
„Ти, певно, ліпше знаєш це, мій царю!
Я знаю тільки те, що вчора з ночі
Труба смертельна перед моїм домом
Заголосила. Я готов на смерть.“
Та радісно обняв його Асока.
„Ну, бачиш, брате, як ти налякався,
Хоч знаєш, що твій цар є враз твій брат
І що ні в чому ти не винуватий.
А вчора сам ти докоряв мені,
Коли корився я перед старцями;
Аджеж вони такі ж посланці смерти,
Посланці Всемогучого Царя,
Що нам не брат, не сват і не рідня
І в кожній хвилі може нас покликать
На суд свій строгий. Ці його посланці
Грізніші, ніж моя труба смертельна.
От тим то я корився перед ними
На знак, що розумію їх призив.
Прости мені тривогу цеї ночі,
Та уважай на ті смертельні труби,
Які Господь раз враз нам посилає,
Щоб не застав нас сонних, неготових
Його призив могучий. Будь здоров!“
