ВСТУПНА ЕЛЕГІЯ Отже, це злочин би був, що відхнув мене ген-то Пропсрцій1 Що Марціяль2 весельчак став побратимом мені? Що старину не лишив за собою я плісніти в школі, Що вона з Риму в життя радо зо мною пішла? 3 5 Що я змагаю що сил придивляться природі та штуці. Жбдне не здурить ім'я, не сліпить догма мене? Що чоловіцтва в мені життєві конвенанси 1 не змінять. Що лицемірства я теж маску фалшиву відверг? В блудах таких, які ти пильно в мені плекала, о Музо, 10 Тлум винуватить мене, тлум тільки бачучи в мні. Навіть і ліпші нераз добродушні та прості хотіли б Бачити іншим мене. Музо, лиш ти мені вказ. Ти лиш одна у душі моїй молодість свіжу Все відновляєш, мені будеш по гріб відновлять. 15 Та помножи відтепер, о богине, старанність святую! Ах, вже чуприна моя не так густа, як була. Треба вінців, щоб інших дурить, чи себе хоч самого. Адже й сам Цезар носив лиш із потреби вінець. Як ти лавровий вінок призначила мені, хай на гілці 20 Він зеленів десь там, потім гіднішому дай! Але сплети мені з рож ти вінець 5 для домашнього вжитку; Скоро, як лілія з рож, блисне в мене сивина. Вогник, богине, роздуй, щоб варити на кухні чистенькій; Амор полінця нехай, граючись, там докида! 25 1 щоб вина у чарках не забракло! Ви, други розмовні, Ви, однодумці, прошу! Вінці чекають і вас. Вип'єм здоров'я того, що від назви Гомера відважно 1 Проперцій,—римський поет елегій я часів цісаря Авґуста, був автором 4-х випусків елегій, в яких побіч власних любовних терпінь емалював також тодішнє життя Риму (іа. Фр.). Марціяль.—римський поет доби Доміціяна, автор численних епіграм. Обома цими поетами захоплювався Ґете, беручи собі а них ввірець до писання своїх епіграм п. я. „Xenien“ і „Римських елегій" (їв. Фр.). Це означає, що від часу італійської подорожі почався в творчості Ґете вворот до клясичиих ввірців (їв. Фр.). Конвеиаиси—прийняті товариські форми. .. Лавровий вінок—символ слави; а в рож вінець—символ домашнього щастя (Те. Фр.). 183
