„Ніщо й казать, що шкода мені того халата старого: Він картановий, з індійського чистого шовку; такого 35 Вже не дістане тепер. Не носив я його вже, це правда! Бо тепер мода пішла, тільки в сурдуті або в бекещі Мусить ходить чоловік. Без чобіт не показуйсь нікуди! Прогнано, наче за гріх, вовняні шапки та пантофлі“. — „Глянь-но!“—промовила жінка,— .ось деякі вже повер- 40 Що на той похід гляділи; мабуть, він минув уже місто, [тають, Глянь, як у всіх черевики в пилу, як їх лиця палають! В кожного хустка в руках, аби піт із лиця обтирати. Я б на видовище те нізащо не побігла дивиться В спеку таку, та терпіти. Досить мені того, що скажуть“. 45 3 натиском їй на оце відмовляв тут добрий господар: .Рідко бував погода така і жнива такі добрі. Збіжжя звеземо сухе так, як сіно вже звезли щасливо. Небо так чисте, не видно на ньому ні одної хмарки, А від сходу вітрець холодком повіває приємним, 50 Вибралось геть на погоду і достигло вже жито аж надто; Завтра почнемо вже жать, аби жниво зібрати багате“. Підчас цих слів побільшалися юрби мужчин і жіноцтва, Що через ринок ішли та до своїх домів поспішали. Ось і проїхав назад зі своїми дочками похапно 55 На другу сторону ринку маючий сусід до свойого Дому нового в відкритій кариті, змайстрованій в Ляндау. Він у тім місті був перший купець. Оживилося місто, Бо многолюдне було, процвітало тут фабрик немало, И промисли різні цвіли, тому й людність зростала постійно. 60 Так то ця дружняя пара під брамою дому сиділа І забавлялась увагами про перехожих сусідів. Та господиня поважна вкінці таке стала казати: „Глянь, ось священник надходить, а з ним враз і сусід наш Пан аптикар: може ті нам розкажуть усе те, 65 Що там видали і що самим бачить не дуже приємно“. Дружно оба ті прийшли й привітали подружжя приязно.. Сіли потім на лавки дерев'яні під брамою й порох З ніг собі стали стирати та холод платком навівати. По обопільних привітах почав говорити найперший 70 Пан аптикар і сказав, трохи навіть сердито, такеє: „Далебі, що за народ! І не ліпший один від другого. Кожний дивитися рад, коли ближнього трафить нещастя. Аджеж збігається люд погледіть на пожежу, що нищить, Або на бідних злочинців, коли їх провадять на страту. 75 Ось і сьогодні всі йдуть поглядіти на вигнанців бідних, На їх біду, й не подума ніхто, що подібне нещастя Може постигнуть його незабаром, або на будуще. 186
