І. КАЛЛІОПЕ Горе й співчуття Ще я ніколи не бачив пустих таких вулиць та площі! Місто мов вимів! Мов вимерло! Так і здається, що навіть І п'ятдесят із усіх наших жителів в нім не зістало. Що то не чинить цікавість! Усякий біжить, так і гонить, 5 Щоб лиш глянуть на сумний похід отих вигнанців бідних. Хоч то до греблі, куди вони йдуть, буде добра милька; Всі проте гонять туди у гарячому пилі полудня. Я би не рушився з місця, аби не глядіти на горе Добрих отих втікачів, що, покинувши гарну надрейнську 10 Землю, сюди переходять до нас, врятувавши хоч дещо Свого майна, та почерез щасливий закуток долини Цеї плідної та в її закрути гарні мандрують. „Добре зробила ти, жінко, що сина ласкаво післала, Давши білизни старої йому, їди та напитку дещо, 15 Щоб бідолахам подать; бо багатих річ—дарувати. Як же ж то їде хлопчисько! І як він оґерами править! Гарний на вигляд новий той візок! У йому вигідно Можуть сидіти чотири особи й візник на кізлі ще. Цей раз поїхав він сам. Як легенько скрутив там на розі!“ 20 Так сидячи перед брамою дому у ринку вигідно, Мовив до жінки хазяїн гостинниці „Льва Золотого*'. Жінка ж, розумна собі та розсудив, на те відказала: ,,Я то не радо дарую поношену тую білизну, Бо вона дома придасться й за гроші її не дістанеш, 25 Як заиотребиться. Нині, одначе, дала я охоче Не одну ліпшую штуку з-помежи білизни й одежі. Вчувши, що діти й старі поміж ними там голі мандрують. Та чи мені ти простиш? Бо й твою я ограбила шафу. А особливо халат твій, отой картановий *, в індійські ЗО Цвіти, тонкою фланелею гарно підшитий, дала я. Вже він старий і потертий, а надто давно вийшов з моди". Але на це усміхнувся добряга господар і мовив:
- Картапошій—рід бапооняної матерії.
185
