Як не один річ безвартну хапав, з лишав дорогую. Так і ті наші везли, запопадно, але необачно 125 Речі нездалі, що лиш обтяжали волів їх і коней: Ветхі дошки та бочки, гусятник та клітку порожню. А зате діти й жінки, ледве дишучи, двигали зв'язки, І клунки та коші, повні речей ні-на-що нездалих. Бо чоловік покида так нерадо хоча б і останки 130 Свого добра. Так тягла та юрба, попихаючись шляхом, В куряві та без ладу, всуміш. Цей мав слабі коненята И тяг помаліше, а той мав сильніші й спішив перегнати. Крик піднімався нераз, як жінок та дітей де стиснули; Де-де худоба ревла, або гавкали пси та стогнали 135 Старці та немічні, що на високих возах, невигідно Перепакованих, на подушках посідавши, тряслися. Ось на край насипу враз із дороги зіпхнуте зблудило Колесо скрипом важким, і у рів повалилася фіра, Перевернулась; і з розмахом а неї попадали люди, 140 3 криком страшним покотилися в рів, та без шкоди для себе. Далі попадали скрині, та впали поближче до воза. Справді,хто бачив, той в страху чекав, що людей тих нещасних Під тягарем отих скринь і тих шаф він побачить розбитих. Так і лежав той розламаний віз і безпомічні люди, 145 Бо інші йшли та тягли, їх минаючи, кожний сквапливо Дбав лиш про себе; юрба ж всіх перла непереможно. Ми поспішили туди і знайшли там хорих і старців, Що вже в домах та в ліжках при життю могли ледве дер* Але ось тут на землі потовчені стогнали й ридали [жаться, 150 Під жаром сонця та й ще дусячися у куряви хмарах". Зрушений цим, відповів на це людяний справді господар: .Коли б їх Герман знайшов, покріпив і дав одіж! Я не рад бачить таке, бо не мило дивиться на горе. Ми, вже зворушені, як перша вість надійшла про те лихо, 155 Вислали сквапно десь-щось з достатків своїх, щоб хоч дехто Міг там рятунок знайти, і на цьому були вже спокійні. Та годі нам відновлять іще раз образи ті сумнії, Бо то в людськії серця заповзе надто скоро тривога, З нею ж у парі журба, що для мене ще гірша від лиха. 160 Прошу, ввійдіть у затишний покій, в холоднішу кімнату! Сонце там не догріва й не доходить гаряче повітря Крізь грубі мури. Матуся туди принесе нам склянчину Зеленяку, при якім забувається всяка гризота. Тут неприємно нам пить, бо бренять мухи понад склянками“. 165 Ось і пішли вони там 1 потіху знайшли в прохолоді. Обережно принесла господиня вино золотисте В фляшці шліфованій та на підставці циновій блискучій 188
