Перед містечком на вигоні, скринь та ліжок стережучи, Та, накінець, мене сон ізнеміг; як збудив мене вранці Ранішній холод, що все перед сонячним сходом буває, 125 Бачила дим я і грань і високії коміни й мури. Стислося серце моє, але сонце знов якось гарніше, Аніж звичайно, зійшло, і відвагу навіяло в душу. Скоро піднялася я, бо на місце схотіла поглянуть, Де знаходився наш дім і чи там врятувалися кури, 130 Що я любила над все; бо дитяча була моя вдача. А коли пішла я туди через подвір'я дому й руїни, З другого боку ти надійшов і глядів на тім місці Свого коня, що загиб у пожежі у стайні; ще тліли Балки над ним; не було серед звалищ коня ні познаки. 135 Так ми стояли сумні проти себе в задумі глибокій, Бо вже упала стіна та, що наші подвір'я ділила. І несподівано ти взяв за руку мене та промовив: „Лізю! Звідкіль ти тут? Ходи гегь, бо спалиш ще підошви! Бо туди ще скрізь грань, і палить мені чоботи грубі" 140 Потім підняв ти мене й переніс через власне подвір'я Там, де стояла ще брама ота кам'яна зі склепінням Так, як стоїть і тепер — лиш сама із усього лишилась. Там посадив мене й став цілувать, а я ж боронила. Але на це ти сказав мені дружно значучеє слово: 145 ,,Бачиш, згоріли доми. Поможи мені мій збудувати, А твому батькові я допоможу його дім поставить“. Не зрозуміла, однак, я тих слів, аж післав ти до батька Мойого маму свою і звершилось між нами подружжя. З радістю нині ще я ті недогарки балків згадаю, 150 1 той схід сонця, такий пречудовий, усе ще я бачу… Цей бо день дав мені мужа, а перші ті хвилі руїни Страшні в юних літах мені сина дали дорогого. Тим то хвалю це тобі, любий Германе, що ти з довір'ям Дівчину також згадав у часі тім, такім невідраднім 155 І не жахаєшся взять її в пору війни та руїни“. Зараз на теє отець відізвався і живо промовив: „Дуже похвальні думки і правдива зовсім та подія, Що ти, матусю, оце розказала, бо все так і сталось, п Є що ліпше, то ліпше. Не кожному так випадає іоО Розпочинати наново цілий свій захід та доробок, І не повинен же кожний отак, як ми, гарувати. О, як щасливий отой, кому батько і мати готовий Лишать вже дім, повен всього добра, а він тільки щастям Може вкрасити його. Починать усе трудно, найпаче ж ОЬ Дім починать, бо всього чоловік потрібує, а все те День в день дорожче, а ти міркуй лиш, де гроші добути. 193
