175 Так за колегів його свари й гнів я покутувать мусів. Часто вам, мамо, мене було жаль, бо багато зносив я, Тямлячи все доброту моїх рідних і честь їм належну, Тямлячи, що лиш для нас вони дбають добро прибільшати, І не одного собі відмовляють, щоб дітям щадити. 180 Але ощадність сама, аби пізно вживати—не творить Щастя, не творить його також купа маєтку при купі, Ані рілля при ріллі, хоч і як заокруглені ниви. Адже старіється батько, а з ним сини старіються разом, Всі без радощів дня, а зате із журбою про завтра. 185 Гляньте сюди по низу, як прегарно багата долина Стелеться там, а отут виноград і сади й огороди, Шопи отам і стайні за рядом уся гарна маєтність! Але, як бачу потім офіцину, де попід припічком Видно вікно від моєї кімнати на самім піддашу. 190 І як згадаю часи, коли ніч не одну я стояв там, Місяця ждучи без сну, або ранками сонця появи, Бо для здоров'я мого вистарчав сон лиш кількогодинний, Ах, тоді все видається мені так пустим і кімната, І те подвір'я і сад і те гарнеє поле й ті гори. 195 Все те для мене пусте, бо немає у мене дружини". І відповіла на це йому добра, розумная мати: „Сину, не більше собі ти бажаєш до дому дружини, Аби щоденні труди свобідніші вам стали й миліші. Як цього хоче отець твій і мати. Та ж намовляли 200 Ми тебе все, навіть перли на те, щоби брав ти дівчину» Але я знаю гаразд, і тепер мені каже так серце: Доки властива пора не прийде й властива дівчина Не появиться в той час, то ні руш також вибір зробити; Переважа тоді страх; ану ж вибереш ти невластиво! 205 Маю сказати тобі, сину мій: Ти, здається, вже вибра в Бо твоє серце зворушене й більш, чим звичайно, чутливе. Отже признайся мені, бо душа моя те вже віщує: Вибрав ти дівчину тую, що зустрів серед вигнанців нині“. „ т^амо кохана, це так!“—відповів син утішно та живо,— lv) 'Пак, її вибрав і як ще сьогодня в свій дім не впроваджу >»к нарічену її, як вона піде геть і, можливо, Щезне для мене на все в тім замішанню війн та походів,— амо, надармо тоді вже навіки пишатися буде 2і5 БеРед очима мені ця маєтність багата, даремно удуть будучі ЛіТа плодовиті, а навіть цей рідний pjM и огород мені збридне. Що більш, навіть ваша, БоДна матусю, любов мене бідного втішать не зможе. Кп Я ?^к>' ЛІ°бов розрива всякі зв'язі родинні, ли нав яже свої; не лише покидає дівчина 203
