220 Маму й вітця, коли йде геть ва вибранцем серця свойого, Також юнак не бажа навіть знать про вітця та про матір. Скоро побачить, що йде геть від нього дівчина кохана. Отже пустіть і мене йти, куди мене гонить розпука, Бо мій отець вже сказав своє слово рішуче. Його дім — 225 Вже не мій дім, коли в нім нема місця для тої дівчини, Тої одної, яку у свій дім я бажаю впровадить“… Швидко йому прорекла на те добра, розумная мати: „Отже стоять проти себе, як скелі недвижні — мужі два, Горді й завзяті: вони не приступлять один до одного 230 І не рухне язиком ні один з них до доброго слова. Тому скажу я сину тобі: ще не згасла надія В мойому серці, що він, як лиш вона добра й статочна, Дасть тобі взяти її, хоч убогу, хоч як він рішучо Бідну тобі заказав. Не одно він говорить сердито, 235 Але сповнити не втне; так і тут, він забуде свій заказ. Треба лиш доброго слова,—цього він і може жадати, Бо він отець. Та й ми знаємо, що його гнів по обіді, Як розігріється він і ніяких резонів не слуха, Мало значить, бо вино розворушує в нім усі сили 240 Впертої волі його й не дає йому слова чужого Слухать, а тільки своє тоді слуха він і почуває. Але ось вечір іде і багато вже там розговорів Перелилось між ним і його обидвома другами. Знаю, що він лагідніший стає, коли прошумиться, 245 І відчува кривду ту, що комусь ізробив у розпалі. Отже ходи! Попробуєм сейчас, бо що скорше, те ліпше. Други ж потрібні і нам ті, що ще сидять з ним у кімнаті: А особливо шановний священник нам стане в пригоді“. Так вона шпарко рекла, і піднявшися з каміня, й сина 250 3 сидження враз потягла. Встав він радо за нею й обоє Мовчки в дОлину зійшли, про важкеє міркуючи діло. V. ПОЛІГІМНІЯ Космополіт Але утрійку усе ще сиділи ураз при розмові Той же духовний отець і аптекар і з ними господар,— І поміж ними ще йшла ненастанно та сама розмова; Много про це і про те говорилось з рівних боків там. 5 Але достойний духовник промовив на теє поважно: ,,Не заперечу я вам. Знаю добре, що люди повинні Все до поліпшень змагать і ми бачимо, справді змагають 204
