Виспівує подяку богу. Навіть Моя сердечна, люба жінка, Ада, Не розуміє тих думок, що так Давлять мене. Ніколи не стрічав я Істоти, щоб була мені подібна. Нехай і так! Волю здружитись з духомі Л ю ц и ф е р. Якби не був ти вже готов душею Для моєї дружби, ніколи б я Не став перед тобов1, як стою ось. Досить було б змії, щоби тебе Підмовить так як матір. Підмовив матір? К а ї н. Га, то ти це Л ю ц и ф е р. Я не підмовляю Нікого,—тільки вказую що правда. Чи ж не було то дерево знання? А дерево життя хіба ж було Без плодів? Чи ж наказував я Єві Не їсти з нього? Я хіба всадив Заказані ті дерева близь них, Невинних і в невинності цікавих? Ні, я би був богів із вас зробив! Це сам Він вигнав вас, для того вигнав, „Щоб ви не з'їли з дерева життя І не були б богами,— так як ми!“ Хіба ж це не Його слова? 1 Тобон—гобою (діялект.). 20
