55 Я задля тебе прийшов. Бо чого маю з Тим укриваться. Я у достатку живу при родителях моїх обоїх, І допомагаю їм дім і хазяйство як слід обходити; Бо я у них одинак, а робота у нас різнородна. Поле я пораю сам, а отець мій завідує домом 60 Пильно, а мама як слід господарство усе оживляє, Але ти, певно, й сама знаєш добре, як часто ті слуги То легкомисністю, то злою волею мучать ґаздиню; Мусить усе їх мінять, за одні хиби інші приймати. Здавна вже мати моя була рада дістати дівчину,
- 65 Щоб не лиш працею рук, але й серцем була їй підмога,
І заступила дочку, що, на жаль, передчасно померла. Бачивши нині тебе коло воза так зручну й веселу, Бачивши силу твоїх рук і тіла будову здорову, Вчувши розумні слова з твоїх уст, я зворушився сильно, 70 Спішно додому подавсь і родителям, а також другам Я по заслузі тебе похвалив. А тепер тут явився, Щоб передати тобі моє власне та їхнє бажання". Тут він зап'явся—„Не бійсь,"—прорекла вона. — „й дальше Не образиш мене тим, що з подякою я почуваю, [сказати! 75 Вимов одверто усе, не злякаюсь я твойого слова; Хочеш наняти мене за слугу твому татові й ненці, Щоб я робила у вас і достатній вам дім доглядала. Ти зміркував це, що я і відважна й здорова дівчина, Зручна до праці, при тім не лихої, а доброї вдачі. 8° Це ти сказати хотів, і на це відповім я коротко: Так, я з тобою піду, і піду, де веде мене доля. Тут я зробила своє: породіллю назад привела я До її рідних, і всі вони тішаться її спасінням. Більша їх часть вже прийшла, а ще інш іпосходяться скоро. 85 Мають иадію вони в рідний край незабаром вернути, Але надія така бідних вигнанців часто зрадлива. Я ж і не дурю себе у цих днях небезпеки й тривоги, Що обіцяють ще нам много лиха, злудним сподіванням. Рвуться всі зв'язки кругом, і хто може назад їх зв'язати, 90 Як не найтяжча нужда, що ще нас неохибно чекає? І коли можна мені в домі чесного мужа служити При його гідній жені, то зроблю це з душі дорогої. Адже в мандрівці дівча все на злую наражене славу. Так, піду з вами, як лиш занесу своїм близьким ті збанки І попрохаю у них опрощення й розстануся з ними: Ви ж ізо мною ходіть, щоб від них мене взяти до себе". Радісно слухав юнак тої радої згоди дівчини, Тільки не знав ще юнак, чи їй має зараз всю правду сказати. Але за ліпше признав полишить її в помилці трохи, 95 219
