(Так люд говорить, і я вірю свято) Приніс ти нам рятунок. І тепер, Могучий владарю Едіпе, ввесь Цей люд, що вівтар твій обляг, благає Тебе: шукай відради цьому лиху! Чень божий вирок або людська рада Тебе освітить. Та ж мужів бувалих Розсудив слово все добро і вдачу Приносить. Ну ж, добродію наш щирий! Рятуй цей город! Радь нам запопадно! Тепер ще край ввесь тебе величає, Як захист свій, за те, що ти колись Йому в пригоді став. Та не було би Ніколи слави твому пануванню, Якби оп'ять ти дав пропасти тим, Котрих колись підніс. Ні, царю наш! Постав оп'ять нас на міцному грунті! Щасливим віщуванням ти колись Спас цю країну, — покажись і нині Спасителем її! Коли бажаєш Буть владарем держави, так як ним Єси, то будь же владарем народу Веселого, не владарем пустині! Бо що варт корабель, що варта кріпость, Коли жива осада в них погине? Е д і п. Нещасні діти! Не з новим благанням Прийшли ви! Знаю добре ваше горе. Ох, знаю: всі ви хорі! Та хоч як Ви хорі, але так, як я, напевно Ніхто з вас не хорує. Бо хоч як кожному прохожому завдавала загадку; хто не відгадав, того вона вбивала. Аж Едіп відгадав її загадку; тоді Сфінкс кинулася в море, а Едіп унаслідив царський престіл у Тебах і руку цариці Іокасти (І в. Ф р.). 237
