А ти тепер мене прогнати б рад, Бо думаєш, що при Креоні будеш Стоять найближче трону. Та, мабуть, Слізми проплачеш ти і твій товариш Ці замисли! Коли б не був ти старець, То гірко б потерпів за це зухвальство. Хор, А нам здаесь, розміркувавши добре, Що і його слава, й твої, Едіпе, Гнів витиснув. Та не туди б змагати, Лиш як найліпше божий суд розчовпать. Т е й р е з і й. Хоч цар ти, та чень рівне право є Тобі так само відповісти; маю Те право й я. Бо ж я не твій слуга, Лиш Фебів, і Креона не наняв я Собі в заступники. А що зганьбив Ти сліпоту мою, так знай же ось що: Хоч ти й видющий, а не бачиш ями, В якій єси, ні де живеш, ні з ким. Бо чи ти знаєш, чий ти? Сам о тім Не знаючи, ти ворог своїм рідним, Тим, під землею й тим, що на землі. Вже наближавсь невдержимим ходом Батьківське й материнське є прокляття, Що вдарить тя подвійно й прожене Із цього краю. Як тепер ти бачиш День, так тоді лиш бачитимеш тьму. Не має берега, ні Кітерону гір, Котрі би швидко не лунали твоїм Риданням, як пізнаєш, що подружжя, В котре вплинув ти на вітрилах щастя, Було для тебе пристанню недолі. І іншого ще много лиха ти 255
