Е д і п. Цю злюку віщуна тут підіслав, А сам чинивсь, немов ніщо й не знає. Й о к а с т а. Чи так? Ну, викинь все це з голови! Мене спитай і взнай: Нема на світі Смертельної істоти, щоб могла Будуще віщувати. Ось тобі На це короткий доказ! Бач, була Колись віщба Лайосу — не скажу, Щоб від самого Феба, та від слуг його, Що суджено цьому прийняти смерть Від власного його й мойого сина. А прецінь, чутка йде, його убили Чужі розбійники на роздорожжі, Де три дороги сходяться. А сина, По трьох днях з роду, він велів слузі, Ніжки йому в суставах підв'язавши, Покинуть на відлюдній десь горі. Як бачиш, Феб тут не сповнив того, Щоб цей став батька вбійцею, ні щоб Лайос від сина згиб, як сам лякався. А прецінь, віщуни це віщували! І ти не дбай про них! Що Бог захоче Відкрить, це легко сам нам виявить. Е д і п. Не що ти, жінко?… Слухаю тебе враз якась облуда дух займає, Якась тривога грудь мою стискає! Й о к а с т а. Яка жура тебе отак пошибла? 271
