Ця сторінка ще не вичитана
Ед і п прокидаючись із задуми. Чи бачиш, щирий ти горожанине, Що ти зробив? Моя душа ослабла, Вся сила духа наче отупіла! Хор. Пане, вже не раз я клявся, Тут ще раз тобі клянусь! Дурень був би я, безглуздий, Коли б від тебе відвертавсь! Ти, що край мій наймиліший, Генто 1 битий лютим горем, В тиху пристань навернув, Накермуй його й сьогодні На щасливий прямий шлях! Иокаста. Та пробі, царю! Розкажи й мені, За що цей гнів твою збентежив душу? Еді п. Скажу — тебе шаную більш, як цих — Яку Креон скував на мене зраду! Иокаста. Та чи так певна вже його провина? Е д і п. Голосить, що це я Лайоса вбійця. Й о к а с т а. Чи сам від себе, чи від других взнав? іі Геито — колись-то, недавно. 270
