А всяку вість хапає найстрашнішу. Не можучи ніяк його потішить, До тебе, о Лікійський Аполлоне, Найближчий нам, з молитвою приходжу І з дарами оцими. Складає вінці й кадило на вівтарі. О, подай Нам вихід з цього горя! Всі тепер ми В тривозі, бачучи його, що є Керманич наш, прибитого страхом. Післанець входить. Чи не дізнався б я від вас, панове, Де тут живе Едіп, цар цього краю? Ще краще ж, як хто зна, скажіть, де сам він? Хор. Це дім його, а сам він дома, друже, А жінка ця — його потомків мати. Післанець. Дай Бог щасливо їй серед щасливих жить, Благословенній владаря дружині! Й о к а с т а. Щасти Біг і тобі, чужинче! Варт ти Цього за свій привіт. Та ну, скажи, Чого бажаєш? Що звістить приходиш? Післанець. Приношу добру вість для дому твого, о, пані, і для мужа твого. Й о к а с т а. Що це -за вість? І хто післав тебе сюди? 281
