Що в подружжі огидному жив, Безталанний, із тою, з котрої родився! О, коли б іще горе лютіше було Від цього, що мене підтяло, То й воно б на Едіпа ще впало. Хор. Не знаю, що було б для тебе ліпше, Та бачиться, найліпше б ти зовсім І не родивсь на світ, ніж жив сліпцем. Е діп. О, не кажи: зле сталось те, що сталось І не навчай мене й не радь нічого! Якими б я очима був колись, Зійшовши в Ад, глядів на батька мого Чи на нещасну матір — сам не знаю. Та ж те, що я їм обоїм вчинив, Гірш того, за що вішають. Та, може, Ще любий вид дітей би був мене Порадував, як бігають, ростуть?… 0 ні! Не моїм вже очам ця втіха! Ні міста цього, ані стін не смів Я бачить, ні богів ікон свячених. Я ж сам, нещасний, хоч у Тебах цих З найліпшого походжу покоління, Я сам обдер себе з тих всіх утіх, Бо сам казав прогнать з-поміж людей Того, кого бог виявить нечистим 1 пагубним для всього роду. Що ж? Відкривши, що на мене на самого Спада ця ганьба, чи ж я міг усім Глядіти просто в очі? Ні, ніколи! Я б рад ще й слуху джерело в ушах Собі заткати, щоб зовсім від світа d • Г оідгородить своє нещасне тіло,
