Т е р а д і о н. Зовсім по-просту. Ось маленьку притчу Скажу на це. Раз вийшов лев із гір, На лови вийшов гордий, повний сили, Скакав по горах, біг по рівнині! До броду просто, де при світлі зір Пили газелі. П'яний силою Своєю, він не чув, як павучок Малий, рудавий вплутався у лапу Його космату—біг і біг все далі. Добіг до цілі, гарну, ситу ланю Ніс на поживу своїм молодим І гордо їм поклав її в берлозі У тіні скал—та втім сам впав при них; Павук дрібний шпигнув його у лапу, І поки гордо біг він по долині, Отрута в суставах міцних сочилась І розпливалась в тілі далі й далі, Аж вхопила його: при вході в яму Він трупом впав над здобиччю своєю. Руф. Цю байку знаю: Рим—лев, ви павук! Та вір мені, могутнє тіло льва Від цеї краплі трути не подасться,— її осилить, стравить—стравив більше. Т е р а д і о н. Колись комар Немроду вліз у вухо, Немрод сказивсь, бо вижер в нього мізок. Руф. До байки байку—з Богом, мій равві! Нічим і ти не ліпший від Акіби. А хто цей третій, що ще там чекає, Бар-Кохбд на ім'я? 342
