Звалив на землю, так почав валити Страшною силою між військом вколо— Що вдар, то смерть. За ним юрба скажена, І град каміння військо розігнав І докінчив, що розпочав пястук. Р уф. О стид вам і тобі! Т. А н н і й. Піди, глянь ам! Постав мене супроти легій Ганнібаля, Супроти Львів чи гіажерних гієн, Я й вусом не моргну. Та з божевільним Фанатиком бороться я не вмію. Одно лиш знаю: не зорать нам тої Гори, ввесь люд стоїть супроти нас. Руф. Ми зоремо гору, хоч би ввесь легіон Там мусів полягти муж коло мужа Під пястуками велетня отого,— Та й він зомліє. Зоремо гору І Шум битви чимраз дужчий. Входить Бар-Кохба без оружжя, в простій од^жі, густі рудаві вуси спливають йому багатими хвилями на груди, а довге волосся обіймає, немов рямки, могутню голову з львиним виразом. Спокійно він наближається до Руфа, що вдивляється в нього без змішання. Бар-Кохба. Бен Акіба й равві Терадіон Прийшли сюди просити; поки ти їх вислухав, зухвалі клеврети Вже почали сповняти твій наказ. 344
