Ш п і о н 1. Злі вісті, пане. Дочка твоя учора проїзджала Близь Бетару. Випадком нещасливим їй вісь зламалась, бо в бігу прудкому О камінь вдарив упряг. Щастя те, Що без ушкод—її боги спасли— Вона зіскочила із воза звинно. Щоб вісь нову до воза доробити, Слуга взяв перше дерево край шляху. Та ледве в вітрі свиснула сокира, Аж ось юрба жидівська, що спокійно, Ба ні, злорадісно, на все дивилась, Ні пальцем не кивнувши для підмоги,— На військо кинулась, мовляв, патик цей Святий і допускавсь святокражі, Хто доторкнеться до його рукою. Ру ф. Все, все святе для тих людей усюди! За всім зорять, у всім знаходять привід До бунту й опору. Ну, далі, далі! Ш п і о н. Був це один з тих прутиків святих, Що скоро лиш уродиться дитина, Садять у землю і росте з дитятем Аж до його весілля; в передвечір При співах і при музиці святочній Його рубають і з його цівок Настружуть тик під пишний бальдахин, Що то під ним невісту й жениха Ведуть у храм, де вже чекає жрець. Ру ф. Якісь пересуди та забобони! 358
