За ним іде другий, що, вкушений гадюкою заздрости, втратив силу очей через отруту. Він іде без поводаторки, хіба що заздрість у нього на услугах. Він просить когобудь з видющих, коли не знає ліку на його горе, мати милосердя над ним, щоб він позбувся свідомости свого нещастя, і поховати його разом з його мукою, щоб і сам від себе міг, нарешті, заховатися так, як тепер заховано від нього світло. Він говорить: Другий сліпий. Алекто з кучерів своїх страшенних Змію пустила, чий укус жорстокий В моїх очах спинив живії соки, І відтоді я у покрівлях темних. Мене жре заздрість, я мац-мац в тривозі, У тьмі, непевний у своїй дорозі, Запнусь, спіткнусь на кожний камінець; Дарма й бажати світла промінець. Коли не знаєш чародійських слів, Ані якого зілля, соку, ліку, Ні з каменя якого порошків, Щоб помогли мені, хто б ти не був, Незвісний, змилуйсь на сліпця-каліку, Дай, щоб він в гробі сам себе забув. Далі йде третій, що буцімто осліп через те, що нараз із пітьми був виведений на занадто ярке світло. Це значить: він привик бачити тільки невеличкі красоти, та нараз перед його очима виявилася божеська красота, заблисло божеське сонце. Наслідком цього згасла сила його зору, те подвійне світло, що горіло по 369
