Два інші замовляє в нього, ані кошту Ні праці не велить щадить, щоб тільки Однаковіські з ним були- Вдалося Це майстрові. Коли приніс перстені, То навіть батько свойого взірця Не міг пізнать. На радощах він кличе Синів, окремо кожного, до себе, Дає окремо кожному своє Благословенство — й перстінь — і вмирає. Ти чуєш це, султане? С а л я д і н зворушений відвернувся від нього. Чую, чую! Кінчи вже казку цю! Ще довго буде? Н а т а н. Це вже й конець. Бо те, що вийшло далі, То розуміється само собою. Заледве батько вмер, виходить кожний Зі своїм перстенем і хоче бути Князем у домі. Розвіди, ба сварка, Ба ґвалт. Дарма; котрий правдивий перстінь, Не розбереш.—По хвилі, в якій вдав султанову відповідь. Так само, як ми нині Не розберем, котра правдива віра. С а л я д і н. Га! Що? Це має бути відповідь На запит мій? Н а т а н. Це лиш оправдання Моє, що я не важусь розпізнати Перстенів тих, які велів сам батько Зробить з тим наміром, щоб розпізнать їх Ніхто не міг. 420
