С а л я д і н. Перстені! Що там граться! Я ж думаю, релігії, які я Назвав тобі, різняться між собою Аж до одежі, страви та напою. Н а т а н. Лише не в своїх основних причинах. Бо чи ж не всі вони оперті на Історії? Чи писаній, чи усній? І чи ж історію не мусимо Приймать на віру? Правда? А чию ж Ми віру найменше берем під сумнів? Чи ж не своїх найближчих? Чи не тих, Що ми їх кров? що від свого дитинства Зазнали їх любови? Що ніколи Нас не дурили, тільки там хіба, Де той обман для нас же був спасенний? Чи можу я своїм батькам менш вірить, Як ти своїм? Абож і навпаки. Чи можу я ждать від тебе, щоб ти Всім своїм предкам та завдав брехню, Аби моїм лиш не перечить? Абож І навпаки. Так само і христіяни. Чи, може, ні? С а л я д і н. На Господа живогої Він правду мовить. Мушу замовчатиг Н а т а н. Та ми вернім ще до своїх перстенів. Як сказано, сини вдались до суду, І кожний присягав судді, що перстінь Дістав простісінько з рук свого батька. Це й була правда. І що вже давно 421
