Якого хоч і як лови—не зловиш. Честь світова—безмислиця, мов сон. Та єсть же дійсне, праведне добро— Двох душ збратання. Мефістофель. И перше рандеву? Чи так? Та чи не ласкав би сказати, Кого тобі приємно споминати? Чи може Гретхен? Ф а в с т. О, чудовий СОНІ О, чисте полум'я любови! Там, о там, Де дерева шуміли так тужливо, Де на її прекрасних грудях Я втомленую голову схиляв, Я був щасливий. Мефістофель. Творче милостивий! Маячиш ти на яві, Фавсте! Сам себе Услужними згадками дуриш ти. Та чи не я тобі своїми заходами Доставив теє чудо красоти, І серед північної темноти З тобою звів її? Тоді плодами Свойого заходу я забавлявся Сам оддалік, як ви собі обоє… Адже все бачив я, все пам'ятаю! Коли твоя красуня в захваті Була, неначе п'яна,—ти душею Тривожною в задуму поринав. А доказали ми з тобою, що задума— Нудьги насіння. І чи знаєш ти, 460
