Моєї милу, хоч гіркую, повість. Ось тут колись мене стрічала вільна Любов ще вільного. Я був Щасливий. О, безумний! І я міг Так легкодушно сам себе позбавить Свойого щастя! Ой, сумні, важкії мрії Вчорашня стріча в мене оживила. Отець нещасний—як же він страшний! Ану ж сьогодні знов його зустріну, І згодиться він кинути цей ліс І перебратися до нас. Русалка виходить на берег. А відки ти, прегарная дитино? Переклад писано дня 8—10 квітня 1914 року. Оця, на жаль недокінчена, фантастична драма, якій до кінця бракує дуже небагато, являється одною з проб Пушкінової музи брати теми з українського життя та з вірувань українського народу. Вірування иро русалок, оскільки мені відомо, зовсім чужі великоруському племені, і нерозривно зв'язані а середнім і долішнім руслом Дніпра. Не можна сказати, аби Пуш- кінова проба поетичного зображення української природи та українського простолюддя була зовсім удачна. Його мельник нагадує більше великоруського колдуна, ніж українського мельника, та й у зображенні його дочки бачимо більше інтелігентну росіянку, ніж українську дівчину. Так само свобідно та мало відповідно до української дійсності змальований у Пушкіна князь, а особливо ті дарунки, які він на прощання дав зведеній ним дочці мельника. В російськім оригіналі цей уступ іще більше разить неточністю побутових подробиць, бо князь надівав сільській дівчині на голову .пов'язку*, очевидно металеву діядему, насаджену дорогими камінцями, та дав їй на шию перлове ожерелля, якого ніяка українська дівчина не стала би носити. Так само мішок із червінцями, який дає князь для мельника, нагадує радше той 521
