К а ї н. Моя кохана Ада! Ясні зорі І темне небо впівночі і місяць, Мов дух або сріблистий духів дім, Змрік і пречудний сонця схід і захід Несказано хороший, що з очей Розкішні сльози витиска, коли Поволі гасне і мій дух нечутно Летить за ним в безодню хмар вечірніх,— Тінь лісова,—зелений луг,—спів птахів, Що по росі несесь, мов звук любови, Із херувимів псальмами мішавсь, Коли заходить змрік над райські мури,— Все це для мого ока й серця менше, Ніж Адино лице; від неба і землі Відверну очі, щоб на ню дивитись. Л ю ц и ф е р. Вна так хороша, як лиш може бути Слаба істота смертна в першім ранці Землі, як перший плід любови, перших Смертельних родичів,—но це мана. К а ї н. Ти так гадаєш, бос1 не брат Ті. Л ю ц и ф е р. Я тим брат, у котрих дітей нема. К а ї н. Значить, нам, людям, не товариш ти. Л ю ц и ф е р. Но, може, ти мені товариш. Ну-тко2, Коли у тебе пара так хороша, 1 Бос—бо ти (діялект.). J Ну-тко—а ну (діял.). 69
