Коли ж плід земний і пречудні цвіти Пахущі,— мій дар, зложений на чистій Траві перед лицем блискучим сонця, Що їх зростило — більш до вподоби За те, що менше мучились і радше Діл твоїх образ, а не дар благальний,— Коли глядиш прихильно на вогонь Без крови і на вівтар без м'ясива, То глянь на мій! Той, що ти се приносить, Такий, як ти го сотворив: ні о що Тебе не просить на колінах. Вбий го, Як злий! Ти ж всемогущий, ти се можеш,— А він безсильний. А як добрий, вбий го, Або не вбий, як хочеш! В твоїй силі Все: зло й добро лиш з твої дієсь волі А вна чи зла чи добра,— я не знаю, Бо ні всесильний я, ані суддя Всесильному: я маю лиш терпіти, Що він зішле, так як терпів і досі. Вогонь на Авельовім вівтарі розгоряється в ясну полумінь і палахкотить догори, між тим вихор розвалює Каїнів вівтар і розкидає плоди по землі. А В Є Л Ь на колінах. Молись, мій брате, Бог гнівний на тебе. К а ї н. Защо? А в е л ь. Бач, плоди по землі розкинув. К а ї н. Нехай ідуть там, відкіля взялись; їх сім'я свіжі плоди ще зародить. Твоя офіра — м'ясо зашкруміле — 94
