над лезом та над вістрям. Батько кував та перековував кожну часть по кілька разів, дбаючи не лише про форму, але особливо про те, щоб залізо було рівно та туго вироблене, щоб ніде не було скази ані задирки, щоб сокира виглядала «мов вилита».
В кузні йдуть розмови. Сусіди розповідають сільські новини: хто що чув у громадськім уряді, що бачив на торзі в Дрогобичі, що розповідав мандрований жебручий дід. Найбільше розмови про Борислав, про ями та закони: в ту пору розпочиналося видобування нафти і воску на більший розмір. Тисячі людей ішли до Борислава, видурювали за щобудь шматочки ґрунту від селян і починали рити «дучки». В сусідних селах почав зароджуватися тип «ріпника»: звичайно парубки, не лише бідні, а й заможніші, «ворохобилися на чорну сорочку й білий хліб», — так характеризувала селянська поговірка життя ріпника — перший прояв промислово-капіталістичних порядків у тім тихім досі, патріярхальнім закутку.
До нашої кузні доходили лише деякі, сказати б, каламутні бульки того нового явища. Цього тижня в ямах загибло п'ять хлопа, а оноді в одній ямі задушило трьох, а цей або той упав з кибля і роздерся на городженій кішниці, що служила замість цямбрини в тих крайнє примітивно будованих ямах. Це була одна постійна тема оповідань. А друга тема: цей бориславець пішов з торбами, той розпився, того, кажуть, підпоїли та п'яного пхнули до ями. І далі йшли без-
