— Ну, а ти чого хочеш? — запитав о. Телесницький.
— Прошу отця-професора, gorąco не відміняється, — випалив я.
— Як то не відміняється?
— Gorąco, це не іменник ані прикметник, а лише прислівник, а прислівники не відміняються.
— Так? — протягнув о. Телесницький. — А «zimno» відміняється чи ні?
Я став мов розбрикане теля, що стукнеться лобом о стіну.
— Відміняється.
— А бачиш! А як же ти перекладеш: die Hitze?
— Upał[1].
— Га, га, га! — зареготався о. Телесницький — Упав, упав, упав! — і повторяючи це слово кумедним руським виговором він бігав, майже скакав по клясі — Га, га, га! Упав! Ну, будеш ти в мене упав! Пам'ятай, від нині ти називаєшся упав! І щоб не забув, то сядь собі ось тут! Ану, забирайся з цього місця! Переносися до тої лавки, там коло печі!
І він показав ослячу лавку. А сам побіг до таблиці, вхопив крейду і на боковій стіні тої лавки, на самій її середині написав великими буквами UPAW.
— Тут маєш сидіти, де твоє нове ім'я написане! Ану, марш!
Я не знав, чи плакати, чи соромитися, чи випрошуватися. Я, сказавши правду, не розумів ситуації, і мовчки перенісся на своє нове місце. В клясі зробився не-
- ↑ Спека. В укр. транскрип.— упал.
