найтяжчим злочином: систематичного, масового дітовбивства.
Та поки що о. Телесницький мав необмежену власть над нашою клясою і задержав її до кінця року. Правда, йому прийшлося побороти ще одну опозицію, але з цею він упорався ще легше й швидше, як з о. Красицьким. Ця опозиція, це був «пан Білінський», інтересна поява тих часів, про яку годиться тут сказати кілька слів.
Ми, діти, не знали докладно, хто такий той пан Білінський, хоча він був щоденним гостем у нашій школі. Лише пізніше я довідався, що це був колись народній учитель, який по довголітній праці осліп на очі, стратив службу і не маючи іншого способу життя, а може кермуючись і іншими мотивами, ідеальнішого характеру, осів у Дрогобичі, купив чи винаймив невеличкий домик десь на Ткацькій вулиці чи над Солоним Ставком, і отворив там sui generis пансіон для незаможніх учеників. Він приймав до себе дітей заможніших селян або й священників на кватиру, по десять, дванадцять або й п'ятнадцять; його жінка й наймичка варили їм їсти, прали шмаття, шили одежу, навіть шапки (по тих шапках, незугарних та однакової форми, які ми прозивали гірканями, можна було й пізнати пансіоністів пана Білінського), а сам пан Білінський виконував над ними не лише домашню опіку, але надто й працю коре-
