Ще в гімназії він з власної охоти навчився кількох европейських язиків, прочитав на кожнім із них чільні твори літератури, які лише міг запопасти в такім непросвітнім городі, як Перемишль, — але крім того, живучи два роки у столяра, вивчився столярства, відтак у токаря токарства, а ще в семій клясі не побоявся насмішок товаришів, ба й деяких учителів, але перейшов на квартиру до одного шевця і в заміну за підучування його сина вивчився й того, у школярів так погордженого, ремесла. Лиш один учитель, Міхонський, хвалив Граба за те, заохочував і інших учитися ремесла і обік духової праці не занедбувати й фізичної, хоч, розуміється, на дармо. Оце намагання сполучити науку з фізичною працею звело Бориса докупи з Міхонським, що сам закликав його до себе до хати, часто розмовляв з ним і старався по змозі дати його думанню й науці живий напрям, вільний від шкільного педантизму й заскорузлости.
Міхонський, це була вельми оригінальна й симпатична постать, рідка поява між гімназіяльними вчителями. Незвичайно нервовий і чутливий, він умів бути терпеливим і повільним та лагідним. Усе в нім, від нерівного, поквапного ходу і бистрого, але миготливого погляду аж до методу навчання приступного, живого і щиро предметового (він учив математики, логіки й психології), а заразом прибраного в якісь педантичні форми, в якусь дрібничкову формалістику, — все, кажу, в нім було немов навмисно зложене
