Малини були славні! Може би ще піти на малини? Ні, не хочеться вже, та й тепер там певно народу-народу! Ні, не піду. Ноги болять. Краще ми ось що зробимо: виліземо на оборіг[1] та й полежимо. Там холодок, свіже сіно, мух нема, а видно скрізь довкола. Ану!
Це говорячи, він саме наблизився до оборогу, що навантажений свіжим сіном, на які три сажні заввишки, стояв по кінець саду, мов пузатий багач, насунувши на голову свій здоровенний капелюх та розсівшися вигідно між чотирма оборожинами, мов у широкім кріслі. Хоча не було приставленої драбини, то малий Мирон не дбав про це. Він обхопив руками оборожину і встромляючи свої босі, порепані ноги в туго натолочене сіно та чіпляючися руками все вище й вище, мов кицька горі гладким деревом, майже моментально видряпався на гору, де капелюх оборога майже налягав на сіно (це так видавалося знизу, а направду оборіг був іще на лікоть понад сіном); і зручним рухом обсунувшися довкола оборожини, скочив до середини і в першій хвилі майже потонув у свіжім, м'якім, пахучім сіні.
— Ось тут гарно! Ось тут чудово! — мало не скрикнув малий Мирон, — але не скрикнув. Він із маленьку привик з усяким виявом свойого чуття ховатися від людей, і для того й тепер не скрикнув, щоб дехто не почув його, тільки півголо-
- ↑ Оборіг — чотири стовби (оборожини), на них солом'яне покриття (капелюх оборога), яке можна пересувати вверх і вниз.
