— А хто вас там знає! Я собі гадаю, що то не може бути! Але бо то от у нашім місті, то є один урядник[1], я з ним не раз видаюся, то він мені раз при пиві говорить: що ти, каже, Олексо, знаєш! Ви гадаєте, що воно так усе, як попи кажуть, і вірите і даєте, тощо, а пани та попи сміються з того! Вони нічому не вірять, а кажуть, що то лише така мана на простих людей, щоби їх слухали. Ци правда тото?
— Може й так, а може й ні, — відповів я, — тільки ж ти мені скажи, ци судили того урядника так само, як мене?
— Судили? Угу! Він от ходить по місті, як звір, і волос йому з голови не злетить.
— Ну, видиш, то він же тобі говорив проти Бога, а його не судили, а від мене ти щось такого ніколи не чув, а мене судили. Значить, то за щось іншого.
— Та воно якось так виходить, — відповів Олекса.
— Отжеж я тобі розповім, за що нас судили. Нам сказали, що ми, нас було кілька люда, зробили межи собою таємну кумпанію, щоби ширити між людьми соціялізм.
— Ага, ага, — перебив мене Олекса, — щось то й тут наш ксьондз говорили про той соціялізм. Скажи но ти мені, що то таке?
— Соціялізм, — відповів я, — то така наука, щоби, от для прикладу, що мають люди обробляти поле по кусничкові, кожний окремо для себе, то щоби обробляти
- ↑ Урядник — урядовець.
