чених стежках города ходили в празничнім строю люди всяких станів, а всі веселі, свобідні… Відтак чути було й дитячий дзвінкий сміх і жіночі срібні голоси і якесь любе шептання з-посеред потопи листя, з-посеред шуму та шелесту живої, буйної ростинности. Хмарка жалю і смутку пробігла по вродливім, молодім лиці Андрія, якась тривожна думка защеміла в його серці, його вуста дрогнули судорожно, а очі так і впилися в те зелене озеро, розкішно дишуче в яркім сонячнім промінню.
— Ов, паночку, дуже ви, бачу, премудрі, а такі молоді, — говорив капрал, гнучи в собі злість, і спорожнив пів гальби пива. — То недобре, як хто завчасу так змудріє недовго такому й жити на світі! Ну, але може тепер ваша ласка загостити до нашої «салі». Ми тут для таких мудрих панів маємо осібну салю, пишну салю, ха, ха, ха!
Темера швидко обернувся. На його лиці видний був неспокій.
— А пан інспектор швидко прийде? — запитав.
— О, швидко, — відповів насмішливо капрал.
— То може би я до того часу міг тут перечекати? — сказав Темера, не зважаючи на тон, яким капрал сказав те «швидко».
— Е, то все одно, чи тут чи там, — відповів капрал, — тільки що там безпечніше, та й там ваше, паночку, належне місце. Ану, будьте ласкаві потрудитися.
