— Щоби тобі таке добро й на тамтім світі було, свиноїде! — крикнув і собі ж Бовдур, з натугою схапуючись на ноги. — То ти би за пушку недокурків чоловікові голову провалив!
— І око би вибрав за своє! — відказав селянин. — Що моє, того не рушай! Знаєш? Постарайся сам, то будеш мати. Я твого певно не рушу!
— Го, правда, не рушиш, доки буду пильнувати! А най но лишень обернуся в другий бік, то зараз хапс! Знаємо ми таких!
Замість відповіді селянин замахнувся кулаком на Бовдура.
— Та що, жаль тобі тої мачки? — сказав той, понуро глядячи йому в лице — На, маєш, коли тя так за нею зуб болить! — І Бовдур, сказавши те, виплюнув усю вже перегрижену мачку селянинові в лице.
Потік чорний вонючий плин по лиці, по бороді, потік на сорочку, далі пазухою, лишаючи за собою чорні смуги. Дід Панько засміявся, Митро тремтячи скулився на своїм петеку, боячись бійки.
— Ну, що ж ти мені наробив? Що ж ти, псе, за тото варт? — прохрипів селянин здавленим з лютости голосом, підступаючи з кулаками до Бовдура.
— Я тобі віддав твоє, ще й з додатком! — відповів понуро Бовдур і не чекаючи зачіпки ждюхнув селянина коліном у живіт так сильно, що той йойкнув, захитався і як довгий, гепнув на підлогу. Зчинивши теє Бовдур знов спокійно ліг у свій кут,
