коханої людини. Та ні, набігає друга, веселіша думка, ні, я не одинокий! Є в мене товариші, щирі, сердечні, гаряче перейняті тією ж думкою, що і я. Вони й поможуть у потребі, і порадять і розважать! Та все таки — тут уривається думка знов на сумнім, болючім тоні. Та ні, набігає нова думка з новою потіхою: адже й вона для мене не страчена, любить мене, як уперед, не цурається мене, не відгорожується від мене своїм нелюбом, мов муром, переписується зі мною, і радить і розважає так само щиро, як уперед; та й він чоловік хороший і приятель мій і думок однаких… Ах, та все таки! — і знов уривається весела думка і Андрій, мов під вагою великого болю, опускає голову, а з очей його котяться дві несмілі, тремтячі сльози, пекучі як огонь і ні крихти не влегшуючі серця. Він швидко втирає їх і знов ходить по казні, старається не думати ні про що, а властиво думати тільки про звичайні, близькі речі, от хоч би про їду.
— А воно цікава штука, — каже він сам до себе. — Поки не згадували про їду, то поти й я не чув голоду і жолудок сидів тихо, хоч порожній. А тепер нагадали, то й він, мов старий пес, починає воркотіти та крушнятись. Це би в психологічний дневник втягнути — «вплив думки на органічні чинності»… От гарна би річ була вести такий дневник, де би втягано завсіди кожну об'яву чуття, кожне вражіння, і то день за днем, довший час! Цікава би вийшла статистика духового життя! Пізнали б ми, якими то
