— На що? Хіба тобі голову відрізати! — гаркнув Бовдур і вкусив усим ротом кусок хліба. В його руках був уже з цілого лиш невеличкий крайчик.
І Андрій забрався до їди. Він покраяв принесену ковбасу на рівні кусники і розділив між усіх, нікого не минаючи. Дорожівський і Бовдур ані словом не подякували, а Бовдур узяв поданий кусник і не обзираючи його навіть, кинув у рот, мов у пропасть.
Дивлячись з боку на те, як їв Бовдур, можна було подумати, що цей чоловік страшенно голоден, з такою ненажерливою захланністю теребив він свій хліб, так швидко щезали в його роті величезні кусаки хліба. Ще другі й не прибралися гаразд до своїх хлібів, а вже Бовдур не мав свого ані крихітки. Одну хвилю він сумно поглядав на свої порожні руки, а на його лиці виднілася така голодна мука, немов би він від кількох день не мав і кришки хліба в устах. Андрій поглянув на нього і напудився того неситого виразу лиця і тої непоїдности Бовдура. Йому здавалося, що Бовдур міг би тепер з'їсти першого ліпшого чоловіка цілого і що він от-от кинеться на котрого арештанта і відкроїть йому зубами такий самий кусок живого тіла, як ті кусаки хліба, що безслідно пощезали в його роті.
— Чи він у вас завсіди такий голоден? — питав Андрій діда, з відразою відвертаючись від Бовдура.
Дід поглянув і також живо відвернувся.
