трасту споріднені з його душею, доповняють її! Бо в його серці, під грубою льодовою кригою тліє ще й досі невигасла іскра любови для тих двох «розмазливих» людей!
А відтак усе скінчилося, все пішло виворотом. Він почав пити. Біс побери! — крепко пив! Бувало прийде рано з роботи — він ходив на ніч до ями — та й просто до шинку. Корчмарю, давай їсти! Добре! Корчмарю, давай пити! І п'є, поки в кишені грошей стає, поки може вдержатися на ногах. А як ноги відмовлять служби, паде під лаву і спить аж до вечера, доки знов не збудять на роботу. Це вигідно, не треба хати наймати. Шинкар у день не викине з шинку, хоче, щоби й на другий раз прийшов, — ще й шинкареві пси рот оближуть, чисто!…
Це був єдиний час, у котрий тепер Бовдур вдумувався з якимось п'яним замилуванням. Той час вічного одуру, вічного похмілля, вічного беззв'язного шуму видавався йому єдиним правдиво і всеціло щасливим часом його життя. Нічого йому не хибувало; а впрочім, чорт знає, може що й хибувало, але він, бігме, ні о чім не знав. Думки ніякої, споминок ніяких, тільки шум, мов млинове колесо в голові гуркотить… Туррр-ррр! І все: люди, хати, сонце, і небо, і цілий світ кругом, кругом, кругом! Турррр-ррр!.. А більше нічого, ні на землі, ні в небі, ніде нічого!…
— Ах, ще би раз так, хоч деньок, хоч хвилю, Господи! — зітхнув Бовдур. — Забув би чоловік, а то починає оживати все, все починає рушатись!.. Або коби
