Далі очі продирає,
Доокола позирає,
Але встати ані руш.
„Гей, — кажу йому. — Неситий,
Сам Лоша ти з'їв? Лишити
Не хотів мені ні кус?
„Га, ненаїсна прочвало!
З'їв усе, ще й того мало!
Друга на обід не клич!…
Аджеж я, невдячний Цапе,
Перший торг робив у Шкапи.
Заслужив на могорич.
„Ну, скажи так правду гладко:
Дешево купив Лошатко?
Людська, знать, ціна була.
Ви й не довго торгувались,
По-приятельськи розстались —
Втішна щось вона пішла.
„А проспавсь ти смачно, друже!
По такім обіді дуже
Це здорово на живіт.
А як славно ти, Вовчуку,
Вмієш кінськую азбуку —
Справді, чудо на весь світ!“
„Так я з Вовка кпив до ночі,
Він же, витріщивши очі,
Все лежав та лиш: „Ах, ах!“
Далі каже: — „Будь тут чесний!
Що за торг би був чудесний,
А та дич — б'є по зубах!“
„Ой, — сказав Бабай, — Микито,
Не смішний твій жарт, бо скрито
