висловлюють думку, що Київ може вважатися ровесником поселення Лютеція, з якого виріс Париж, що недавно відзначав свій 2000-річний ювілей[1].
У східних слов'ян Середнього Придніпров'я в першому тисячолітті нашої ери високого рівня досягло землеробство, яке стало орним. Був відомий плуг з залізним наральником. Розвиненими були залізодобування та залізообробне ремесло. В окрему виробничу галузь виділилось гончарство. В середовищі слов'ян ішов процес розкладу первіснообщинного ладу почала зароджуватись майнова диференціація в руках окремих осіб нагромаджувалися багатства.
Розкладалася родова організація суспільства, на зміну якій приходила територіальна сільська община. Утворювалися перші, ще примітивні, політичні об'єднання — союзи племен.
Таким чином, вще в цей час східнослов'янські племена досягли високої ступені соціального розвитку і стояли на порозі класового суспільства і державного устрою.
Між IV–VII століттями н. е. іноземні джерела називають південно-західну групу слов'янських племен — антами. Найбільше свідчень про антів у готського історика Йордана (VI ст.) та візантійського — Прокопія Кесарійського (близько 562 р.). Анти заселяли землі між Дніпром і Дністром і доходили до Карпат.
Розташовані на території сучасного міста стародавні поселення поступово злились в одне поселення міського типу — древній Київ. Цей процес був складним і довгим. Розглядати його не можна без зв'язку з загальними питаннями утворення древньоруських міст Середнього Придніпров'я.
Виникнення міст — великих торговельно-ремісничих, адміністративних і культурних центрів — нерозривно зв'язане з процесом відділення ремесла від сільського господарства, з розкладом первіснообщинних відносин і утворенням класового суспільства.
Ще в II столітті н. е. відомий грецький географ і астроном Клавдій Птолемей у своєму творі «Географія» перелічує ряд міст, що були розташовані по річці Борисфену (Дніпру). Хоч серед міст, названих Птолемеем, і немає Києва, все ж місто, на території якого пізніше виник Київ, треба шукати саме серед тих, про які пише Птолемей, а пізніше, в VI столітті, і Йордан.
За свідченням староруського літописця слов'яни — «сѣдоша по Днѣпру и на-рекошася поляне, а друзии Деревляне, зане сѣдоша в лѣсѣх: а друзии сѣдоша межи Припетью и Двиною и нарекошася Дреговачи: и сѣдоша на Двине и нарекошася Полочане, рѣчки ради, яже втечеть в Двину, именем Полота… Словянє же сѣдоша около озера Ильменя и прозвашася своим именем… А друзи же сѣдоша по Деснѣ и по Семи, а по Сулѣ, и нарекошася Сѣверо. И тако розидеся Словенск язык»[2].
На перше місце літописець поставив плем'я полян, що проживало на середній течії Дніпра і займало територію на південь до гирла Росі, на південний захід до Ірпеня, на північ майже до Прип'яті. Центром їх і був Київ, походженню якого певну увагу присвятив літописець. В літописному зведенні «Повести временных лет» розповідається легенда про те, що у полян були три брати — Кий, Щек і Хорив та сестра їх Либідь.
Згідно з цією стародавньою легендою, старший брат Кий жив на горі, де в часи життя літописця був узвіз Боричів, тобто над горою, де тепер починається Андріївський узвіз. Щек — на другій горі, що зветься Щекавицею, а Хорив — на третій, яка називається Хоревицею. Іменем сестри Либеді названо річку Либідь.
Пізніше три брати побудували «градъ во имя брата своего старъйшаго и нарекоша имя ему Киев»[3]. Ця легенда говорить про факт існування на території сучасного Києва в давні часи кількох поселень, кожне з яких своєю назвою зв'язане з іменем одного з трьох братів — легендарних засновників Києва.
- ↑ «Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР», 1961, № 6, стор. 23.
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962, стор. 6.
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 2, стор. 7; Докладніше див. М. Ю. Брайчевський. Коли і як виник Київ.
