ючи ніби одне велике місто. Зростання міст і селищ в роки Радянської влади зумовлюється бурхливим розвитком усіх галузей промисловості і особливо вугільної, машинобудівної, металургійної і хімічної. Чисельність міського населення збільшилася внаслідок переміщення значного числа жителів села в сферу промислового виробництва, припливу переселенців з інших областей країни, перетворення багатьох сіл у селища міського типу, а також внаслідок природного приросту.
Археологічні пам’ятки свідчать, що територія Луганської області була освоєна людьми ще за часів раннього палеоліту. Кам’яні знаряддя мустьєрської епохи (100—40 тне. років тому) знайдені поблизу села Колесниківки Станично-Луганського району[1] та в межах Луганська. В околицях села Весела Гора Слов’яносербського району виявлено знахідки пізнього палеоліту (40—10 тис. років тому). Поселення мезолітичних мисливців та рибалок (10—8 тис. років тому) досліджені в околицях селища Петрівка Станично-Луганського району[2].
В межах області на Сіверському Донці та його притоках виявлено близько 20 поселень епохи неоліту (6—4 тисячоліття до н. е.). Найбільш важливим з них є поселення біля села Підгорівки Старобільського району[3].
В наступні за палеолітом часи в епоху міді—бронзи (III — початок І тисячоліття до н. е.) територію сучасної Луганщини заселяли скотарсько-землеробські племена. З цього часу до нас дійшло багато курганних могильників (біля селища Комишуваха Лисичанського району, в Луганську та інших місцях) і поселень (селище Борівське Лисичанського району, село Кондрашівка Станично-Луганського району), скарби металевих виробів (село Кримське Слов’яносербського району, село Райгородка Новоайдарського району) і міднорудні шахти (селище Калинове Лисичанського району)[4].
В Луганській області відомі також пам’ятки скіфських часів (VII—III століття до н. е.), наприклад, кургани біля села Кам’янки та пов’язане з виплавкою заліза поселення біля села Городище Перевальського району. Біля селища Нижня Дуванка Сватівського району розкопані кургани сарматського часу (II століття до н. е. — II століття н. е.)[5].
В області виявлено поселення та могильники так званої Салтівської культури (VIII—X століття н. е.), яку залишили нащадки сарматів — алани. Найбільш відомі з них є могильник біля села Нещеретового Білокуракинського району та городище біля селища Петрівка Станично-Луганського району.
Протягом X—XIV століть територія Луганської області була заселена різними кочовими народностями. Про цей період в історії Луганщини свідчать курганні поховання та кам’яні баби, встановлені на курганах та висотах.
У 1185 році по території краю зробив похід проти половців новгород-сіверський князь Ігор Святославич. Тут же відбувся і бій його дружини з половцями, що закінчився поразкою руського війська і полоненням Ігоря.
Коли ж настало перемир’я, між Руссю і кочовиками велася інтенсивна торгівля. Русь починає справляти величезний вплив на господарство і культуру кочовиків. Завдяки цьому деякі племена переходять до осілого життя, починають займатися землеробством. Кочовики селилися, як правило, поблизу кордонів Древньоруської держави, ставали її підданими. В свою чергу і руське населення проникає в степи, де утворюються перші руські поселення.
- ↑ П. П. Ефименко. Первобытное общество. К., 1953, стор. 210—212.
- ↑ Материалы и исследования по археологии СССР. Вып. 40, М.—Л., 1953, стор. 80—81.
- ↑ Інститут археології АН УРСР. Науковий архів, ф. 12, спр. 72, стор. 1—18.
- ↑ Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957, стор. 98; Труды секций археологии и искусствоведения. Т. 2, М., 1928, стор. 56—57; Труды XIII археологического съезда. Т. 1, М. 1907, стор. 245—247.
- ↑ Археологія. Т. XIV. К., 1962, стор. 136, 153; Труды XII археологического съезда. Т. 1, М., 1905, стор. 64, 136—138.
